Головна / Продукція / Ячмінь

Ботанічні й біологічні особливості ячменю.
Ячмінь (Hordeum L.) належить до родини злакові. Ячмінь багаторядний (Hordeum vulgare), однолітня трав'яниста рослина сімейства злаків, з найдавніших часів важлива зернова культура, вирощувана зараз у всіх регіонах з помірним кліматом. Походить, імовірно, з Азії. У Китаї вирощувався, уже 4000 років тому. У Єгипті ячмінь відомий із часів фараонів, відтіля проник у Грецію й Римську імперію. Ячмінь, введений у культуру (Hordeum sativum), - однолітня рослина з мичкуватою кореневою системою. Стебло циліндричне, порожнє, розділене щільними стовщеннями (вузлами) на меживузля. Листи широкі, шорсткуваті, сильно розвинені. Колоски одноквіткові, розташовані по три поруч на уступах стрижня колоса. Колоскові лусочки вузькі. Зовнішня квіткова луска має зазубрену або гладку ость. Запліднюється самозапиленням. Цвітіння й запліднення відбувається при закритих квіткових плівках, звичайно до виколошування. Відкрите цвітіння, у ячменю, спостерігається дуже рідко. Більш відкрито цвітуть голозерні сорти ячменю. Ячмінь не вимогливий до тепла, може визрівати навіть на Крайній Півночі. Довжина вегетаційного періоду в різних форм і сортів ячменю коливається від 55 до 111 днів, у зв'язку із чим, сорти поділяються на скоростиглі, средньостиглі й пізньостиглі. Ячмінь - засухостійка рослина. Стійкість до посухи порозумівається тим, що корінь ячменю глибше проникає у ґрунт, чим корінь інших злаків, і може брати вологу з більше глибоких шарів ґрунту, а також більш швидким ростом ячменю на початку вегетації. Ступінь посухостійкості різних сортів ячменю не однакова. Менше вологи вимагають багаторядні ячмені. У той же час деякі сорти дуже добре відзиваються на підвищену вологість і зрошення, особливо дворядні ячмені. Для проростання насіння ячменю потрібно менше вологи, ніж для проростання насіння інших зернових культур. Найбільша кількість вологи необхідна ячменю у фазі кущіння й особливо виколошування. Ячмінь вимогливий до ґрунту. Найбільш високі врожаї він дає на родючих структурних ґрунтах і на зв'язних суглинках. Не вдається на солонцюватих і заболочених ґрунтах, погано мириться з піщаними ґрунтами, страждає від підвищеної кислотності ґрунту. Одна з найважливіших біологічних особливостей ячменю - швидкий хід надходження поживних речовин, що значно перевершує щодо цього ярицю. Тому необхідно забезпечити ячмінь у перший період його життя достатньою кількістю засвоюваних елементів живлення. На розвиток кореневої системи сприятливо впливають калійні, азотні й фосфорні добрива. Вони підсилюють також кущистість і збільшують число колосів на кущ. Через кращу кущистість ячмінь швидко затінює площу й послаблює ріст бур'янів. Насіння ячменю має здатність післязбирального дозрівання, що має велике виробниче значення

Значення й райони поширення.
Ячмінь широко розповсюджена зернова культура. Приблизно до 15 ст. зерно ячменю перемелювалося головним чином у борошно, з якого пекли хліб. Зерно ячменю має високі кормові якості. У зерні й висівках міститься близько 10% білку. Ячмінь вважається кращим кормом для свиней. Відгодовані ним свині дають м'ясо й сало найвищої якості, збільшується вихід продукції. У розмеленому виді зерно йде для відгодівлі великої рогатої худоби. Ціле зерно представляє гарний корм для птаха. Широко використаються на корм солома й полова ячменю. По поживності ячмінка не уступає пшеничній. Ячмінна полова має сильно зазубрені ості, тому застосовується на корм у запареному виді або додається при силосуванні соковитих кормів. Ячмінка й полова містять багато протеїну: солома - 4,4%, полова-6,2%. Ячмінь використається і як сировина для одержання солоду, необхідного в пивоварній промисловості. Стандарти для солодового зерна ячменю дуже високі: воно повинне бути повністю стиглим, твердим, не ушкодженим при обмолоті, здоровим, чистим, мати високу схожість.Відносно невелика кількість ячменю йде на одержання т.зв. перлової крупи для готування каш і супів. Ячмінь вирощують усюди, від самих північних районів, де тільки можливе землеробство, до південних. Менш вимогливий до кліматичних умов, чим кукурудза, пшениця й рис, ячмінь вирощується від Індії й Аравії на півдні до Лапландії й Аляски на півночі. Значні площі посівів ячменя зосереджені на Україні, Північному Кавказі.

Підвиди й різновиди ячменю.
Культурний ячмінь (Horderum sativum) нараховує 20 різновидів й 3 підвиди, які відрізняються один від одного кількістю плодючих колосків, що перебувають на членику стрижня.

В Україні в посівах зустрічаються наступні підвиди:

багаторядний ячмінь, або звичайний;

дворядний ячмінь проміжний.

Дворядні ячмені мають із кожної сторони колосового стрижня лише по одному ряді колосків, тобто два ряди на колос.

Багаторядні ячмені поділяються на дві групи:

шестирядні ячмені, що мають щільний колос, з кожної сторони якого три ряди вертикальних колосків;

чотирирядні ячмені, у яких колос менш щільний із двома вузькими гранями (з бічних сторін колосся) і двома широкими з лицьових сторін колоса

Крім дворядних і багаторядних ячменів зустрічаються проміжні форми, у яких на уступах колосового стрижня є від одного до трьох нормально розвинених і плодоносних колосків. У культурі одержали широке поширення лише ячмінь дворядний й ячмінь багаторядний. Проміжний підвид ячменю вирощується на обмежених площах, головним чином в Африці (Ефіопія), почасти в Малій Азії (Аравія). В Україні зустрічається рідко й виробничого значення не має. Дворядні ячмені характеризуються великим вирівняним і тонкоплівчастим зерном, тому вони більше підходять для вирощування на продовольчі цілі. Цієї ж якості, а також менший вміст білків у порівнянні з багаторядними ячменями роблять їх найбільш придатними для пивоваріння. Дворядні ячмені, на відміну від багаторядних, більше урожайні, менше осипаються, більше підходять для збирання комбайном. Вони більш високорослі, дають більше соломи й притому кращої кормової цінності. Багаторядні ячмені більш скоростиглі й тому можуть бути просунуті в північні райони, вони також і більше засухостійкі й можуть вирощуватися в посушливих районах півдня й південного-сходу. Завдяки гарним поживним якостям їх можна з успіхом вирощувати для продовольчих і кормових цілей.

Агротехніка.
Ячмінь досягає у висоту 90 см., ширина його листів 2 см, а довжина до 30см. Довжина колоса до 10 см. Пристосований до різних типів ґрунту, але кращі врожаї дає на родючих суглинках. Ячмінь досить вимогливий до умов вирощування. Кращі попередники для нього - просапні культури, під які вносять мінеральні й органічні добрива, а також зернобобові й озиме жито. У суміші з бобовими, ячмінь можна вирощувати в зайнятих парах, а також як пожнивну культуру. При висіві в суміші з бобовими, ячмінь повинен становити 30-50% норми чистих посівів. Оскільки коренева система ячменю поверхнева, висівати його треба досить рано, коли в ґрунті багато вологи. Закладення ячменя повинне проводитися у вологий ґрунт на глибину 3-4 см, а в посушливих районах - 6-8 см. Краще, ніж інші зернові, підходить на роль покривної культури для інших злаків, люцерни або конюшини: менше затінює ґрунт і рідко вилягає, ушкоджуючи підпокривні рослини.

Догляд.
Велике значення в підвищенні врожаїв мають підживлення й боронування посівів ячменю. Підгодівлю краще давати у фазі кущіння. Для боротьби зі шкідниками й хворобами ячменю(шведська й гессенска мухи, іржа, сажка й ін.) застосовують запобіжні заходи: проти сажки протруювання; проти шкідників й іржі дотримання агротехніки й підбір сортів, найбільш стійких до шкідників і хвороб. Гарні результати в боротьбі з бур'янами дає обприскування посівів ячменю гербіцидами. Збирання ячменю на зерно на кормові цілі проводяться у фазі воскової спілості й щоб уникнути втрат повинна бути закінчена в стислий термін. Особливо сильно обсипаються при перестої багаторядні ячмені. Найбільш доцільне збирання у дві фази: скошування у валок лафетними жниварками, а потім збирання комбайном з підбирачем. Після первинного очищення зерно просушують. Вологість його під час зберігання не повинна перевищувати 15-16%.