Головна / Продукція / Просо

Ботанічні й біологічні особливості.
Просо звичайне (Panicum miliaceum), однолітня культурна рослина родини злаків.

Просо звичайне — яра рослина з мичкуватою кореневою системою, що проникає в ґрунт на глибину 1м і більше. Стебло — соломина, висотою до 1,5 м. Суцвіття — волоть довжиною 10–60 см. Зерна білі або золотаві, діаметром у середньому 1,6 мм.

Просо — найдавніша культурна рослина. Первинні зони вирощування — Китай і Монголія, де воно було відомо за 3 тисячі років до н.е. Тут було знайдено найбільше число різновидів цієї рослини. У дикому стані не зустрічається. У доісторичні часи народи, що населяли Європу, Азію й Північну Африку, широко вирощували просо як основну культуру. З Європи воно потрапило в Америку. На Русі просо вирощували з незапам'ятних часів (при археологічних розкопках у Придніпров'ї знайдені обвуглілі зерна проса в шарах, що відносяться до 3-го тисячоріччя до н.е.). Про його посіви згадується в приписці до Київського літопису (1095 р.). У Росії до 19 століття площі, зайняті просом, незначні: в 1800 році не перевищували 250 тисяч гектарів. Надалі  спостерігалося різке збільшення посівів проса — до 2,8 млн. га в 1901 році.

Значення.
Просо — одна з найважливіших круп'яних культур. Одержувана з нього крупу пшоно відрізняється високою поживністю, гарними смаковими якостями і є одним з розповсюджених продуктів харчування. У зерні міститься: білка — 10–15 %, вуглеводів 59 % (з них клітковини 8,9%), жиру — 3,8%. Поряд із крупою із проса виготовлюють борошно. Зерно використають для виробництва кормів для тварин (птахівництво, свинарство). Відходи переробки так само використають для кормів.

Агротехніка.
Просо вимагає добре оброблених, чистих від бур'янів ґрунтів. Кращі попередники для нього - озимі, просапні, зернобобові рослини. Просо виносить із ґрунту багато вологи й поживних речовин (особливо азоту), тому під нього необхідно вносити органічні й мінеральні добрива й сіяти його в суміші з однорічними бобовими культурами. Просо дуже відзивається на органічні й мінеральні добрива. Обробляють ґрунту під нього, як і під інші пізні ярові культури; особлива увага повинне бути приділене боротьбі з бур'янами.

Посів
Висівають просо звичайними зерновими сівалками, коли ґрунт, на глибині 10см, прогріється до 15-15 °С. При вирощуванні проса на сіно й зелений корм, у вологих районах застосовують суцільний рядовий посів, а в більше посушливих районах - широкорядний з міжряддями 30-35 см. У першому випадку, норма висіву становить 10-15 кг, а в другому - 8-12 кг на 1 га. Посів на силос, і на насіння проводять широкорядним способом з міжряддями 50-70 см і нормою висіву: на силос 6-10 кг, на насіння 4-8 кг. Глибина закладення 4-5см, а на супіщаних легких ґрунтах 5-7 см. Догляд при суцільних посівах полягає в знищенні бур'янів, при широкорядних - в обробці міжрядь.

Збирання
На сіно просо забирають перед початком викидання волотей, а на зелений корм приблизно за 1-2 тижні до їхнього викидання, коли починають з'являтися суцвіття окремих рослин. У цей час зелена маса досить ніжна, найбільш багата поживними речовинами й охоче поїдається тваринами. При своєчасному ранньому укосі й сприятливих умовах можна одержати 2-3 укоси на зелений корм. Висота скошування повинна бути 10-15 см. Використання на випас починають перед викиданням волотей. На силос просо скошують у період молочної стиглості насіня, що дає можливість одержати високопоживну силосну масу, а в південних районах, крім того, використати другий укіс на силос або на випас. При культурі на зерно або насіння збирання слід починати в момент дозрівання насіння у волотях головних стебел, коли не менш 70% насінних волотей повністю дозріє. Насінницькі посіви звичайно скошують простими збиральними машинами. Насіння обмолочують, після чого очищають, просушують до вологості 14-15% і засинають на зберігання.