Головна / Продукція / Тритикале

 

Ботанічні й біологічні особливості.
Пшенично-житні гібриди (Triticale)  - нова зернова культура, що представляє собою новий ботанічний рід. Вона отримана в результаті схрещування двох різних ботанічних родів - пшениці й жита. Тритикале за багатьма показниками (урожайності, змісту білка й незамінних амінокислот, харчової й кормової цінності й ін.) перевершує батьків, а по стійкості до несприятливих ґрунтово-кліматичних умов і до небезпечних хвороб переважає пшеницю й не поступається житу. По зовнішньому вигляду зернівка тритикале поєднує в собі ознаки батьків. Вона звичайно більш довга, чим зернівка пшениці (10-12 мм), і більше широка (до 3 мм). Ендосперм має структуру, типову для злакових культур. Нерідко в результаті підвищеної активності - амілази, що руйнує крохмальні зерна, дозрівши зерна виходять погано виповненими, зморщеними. По натурі зерно тритикале поступається пшениці (пшениця 785-808 г/л, тритикале 730-754 г/л), але звичайно перевершує жито (550-712 г/л). Зміст білку в зерні тритикале на 1-1,5% вище, ніж у пшениці, і на 3-4% вище, ніж у жита. Вміст клейковини такий же, як й у пшеничного зерна, або на 2-4% вище, але якість її через спадковість жита нижча, вона слабка.

Значення й район поширення.
В 1941р. вченим-селекціонером  У.Е Писарєвим був отриманий перший тритикале від схрещування озимої пшениці з озимим житом, що став джерелом подальших схрещувань.

В.Е.Писарєв залучав до схрещування зимостійкі сорти пшениці й жита, однак вони не відрізнялися високою продуктивністю.

На базі ярого пшенично - житнього амфідиплоїда ПЕКЛО-20 У.Е.Писарєва починалася й селекція тритикале в Канаді, де досягнуті в цей час більші успіхи й де вперше у світі був районований сорт Рознер.

Тритикале дуже швидко поширюється по країнах і континентах. Інтерес до нової культури винятково великий. Масштаби її вивчення величезні. Про це  свідчить, наприклад, той факт, що Міжнародне  сортовипробування  тритикале в 1975 році проводилося в 75 країнах в 338 пунктах, розташованих на  всіх п'ятьох континентах: з Північній Америці, з  Латинській Америці, з Європі, з Африці, 23-на Середньому Сході, з Юго -Східній Азії й Океанії.

Слід зазначити,  що проект по впровадженню тритикале став дійсним у різних країнах: Алжирі, Східній Африці, Латинській Америці й Азії. Так в Ефіопії врожаї тритикале  вже перевищили  врожаї  самої високоврожайної м'якої пшениці, причому кращі форми тритикале дають більше  50ц/га. Виробництво  перших сортів тритикале в США показало, що врожай зерна на 14% менше,  ніж у пшениці.

У тих штатах, де пшениця є головною зерновою  культурою, тритикале  перевершило  по врожайності пшеницю на 13 %.  У штаті Канзас,  найбільшому виробнику  твердозерной  червоної озимої пшениці, і в штаті Північна Дакота, найбільшому виробнику  твердозерной  червоної  яриці, урожаї  тритикале становлять відповідно 90 й 93%  від урожаю пшениці. У деяких штатах зернові культури в кормових цілях, так були  проведені   порівняння   тритикале   по   врожаї  корму  із  пшеницею, житом, вівсом й ячменем.  Отримані дані показують,  що тритикале по врожаї корму було приблизно дорівнює пшениці,  вівсу й житу, і трохи вище ячменя. При порівнянні врожайності тритикале із пшеницею і ячменем у різні роки, ми можемо побачити тенденцію до збільшення продуктивності зерна в тритикале. Ці зміни могли відбутися з ряду причин:

а) отримані останнім часом сорти тритикале більше конкурентноздатні  в порівнянні із сортами, які випробовувалися раніше;

б) учені  підібрали  для тритикале кращі умови вирощування.

Тритикале залучає  до  себе  особлива  увага у зв'язку з тим, що по  ряду  таких  найважливіших  показників, як  урожайність,  живильна  цінність  продукту  й інші, ця культура здатна в багатьох сільськогосподарських районах світу перевершувати  обох батьків, а по стійкості до несприятливих ґрунтово-кліматичних умов і до найнебезпечніших хвороб, перевершуючи пшеницю, вона не поступається житу.

Особливо цінні трьохродові гібриди, що сполучають ознаки  пшениці, жита  й  пирію й утримуючу підвищену кількість білку (на 3-4%  більше, ніж у пшениці, і на 5% більше, ніж у  жита). Вони становлять інтерес для створення принципово нових видів озимої пшениці інтенсивного типу.

Одержує визнання тритикале і в Україні, а також й у країнах СНД. Раніше, ще при Радянському Союзі, науковим центром вивчення й створення нових сортів продовольчого й кормового тритикале був Український НДІ  рослинництва, селекції  й  генетики ім. В.Я. Юр'єва в  Харкові (науковий керівник професор Шулиндін). Найкращі результати досягнуті при одержанні  трьохвидового озимого  тритикале - при схрещуванні пшениці м'якої, твердої й жита.

З появою селекційних сортів тритикале її посіви стали поширюватися в різних регіонах світу й уже в 1987 р. досягли 1,3 млн. га, а в СРСР - 250 тис. га. У теперішній час світова колекція нараховує більше  90 зразків ярових й озимих форм тритикале різного походження й рівня плоїдності.

Тритикале може бути більше широким  джерелом  продуктів харчування для населення земної кулі, чим пшениця. Більша частина  населення  земної  кулі в цей час страждає від неправильного харчування  й  недоїдання. Білково-калорійна  недостатність  у  дітей  є однією з найважливіших проблем у країнах, що розвиваються. Для дозволу  цієї  проблеми особливе  значення повинне бути приділене виведенню сортів зернових культур з високим змістом  білку, поліпшеного  живильної якості, тому  що  ці  культури дешеві й легко доступні як джерело білку. Тритикале -  новий  вид  хлібних  злаків, здатний у принципі задовольнити ці потреби.

В Угорщині в основному вирощують тритикале на зелений корм худобі й на зерно для  численних  пробних  випічок, які показали гарні результати,  але дотепер ще не розроблені стандарти для хліба із тритикале. У Японії тритикале одержують шляхом схрещування м'якої пшениці й жита. Робота  з поліпшення сортів тритикале й збільшенню пристосовності цієї культури до різноманітних умов середовища триває.

Відомо, Що чим вище маса 1000 зерен, тим цінніше зерно. Як правило, зі збільшенням маси 1000 зерен зростає крупність зерна, скловидність, вміст ендосперму, а, отже, і вихід борошна.

Підвищений вміст білку й поліпшена якість його говорять про те, що тритикале може  стати  важливим  кормовим  злаком. По поживній цінності зерно пшенично-житніх гібридів не поступається зерну ячменю й сорго й може замінити його в раціоні свиней, а також у концентратних сумішах для відгодовування великої рогатої худоби, дійних корів, овець.

Кормова спрямованість тритикале обумовлюється високим біологічним потенціалом урожайності зеленої маси. Цьому сприяє висока частка незернової частини в загальній біомасі рослини, що важливо для кормових культур, тоді як селекція озимої пшениці й озимого ячменю вже протягом ста років ведеться на зниження цього показника, сорти цих культур створюються переважно для максимального збору зерна. Заміна озимої пшениці на тритикале в зеленому конвеєрі збільшує врожай зеленої маси в 1,5 - 2 рази, що сприяє збільшенню збору білку з одиниці площі. При цьому знижується собівартість зеленої маси, підвищується чистий доход і збільшується рентабельність виробництва. Використання в корм молочній худобі зеленої маси тритикале сприяє підвищенню набриднувши молока на 12 - 14% і змісту жиру в молоці на 0,2 - 0,3%, підвищенню приростів ваги молодняку великої рогатої худоби на 15 - 17% у порівнянні з годівлею зеленою масою пшениці і ячменю.

Відношення до тепла. Мінімальна температура проростання насіння тритикале 5 0 С, оптимальна - 20, а максимальна -35 0 С. Кущиться воно, в основному восени, але також продовжує цей процес навесні. Критична температура для тритикале в зимовий період - 18 - 20 0 С, причому вона менш стійка в несприятливим факторам вегетації рослин узимку й навесні, чим пшениця.

Відношення до вологи. Для набрякання й проростання насінь тритикале витрачає 50 - 60 % води від загальної маси сухої партії. Максимальна потреба у волозі відзначена у фазі виходу в трубку, а також при формуванні й наливі зерна. Вона менш засухостійка культура.

Відношення до світла. Тритикале - рослина довгого дня. Нестача світла на початку вегетації знижує їхня врожайність. Найбільш оптимальним для даної культури є постійне чергування під час вегетації сонячних днів і похмурих. Інтенсивне сонячне освітлення забезпечує нагромадження в листах і вузлах кущіння великої кількості пластичних речовин і вуглеводів. Сонячна погода у фазі виходу в трубку сприяє формуванню в нього міцних меживузль, що підвищує стійкість стебел до полягання.

Відношення до механічного складу ґрунту. Тритикале практично не вимогливе до родючості ґрунту. Вона здатна виростати на всіх типах ґрунтів (крім сипучих пісків і мало окультурених торфовищ), однак з максимальною віддачею реагує на родючі ґрунти. Кращими по мінеральному складі для неї є дереново-підзолисті легко- і средньосуглинкові, а також добре окультурені торф'яні ґрунти низинного типу.

Відношення до кислотності ґрунту. Оптимальне значення рН для тритикале - 5,5 - 7,0. У цьому зв'язку найкраще вирощувати дану культуру на ґрунтах зі слабокислою і нейтральною реакцією середовища. Так, підвищення рН із 6,0 до 6,5 забезпечує приріст урожаю тритикале на 14 - 25 %.

Для зниження загальної кислотності ґрунту застосовується вапнування. Основним вапняним добривом вважається доломітове борошно, що, поряд з кальцієм, містить і магній. Він також є цінним мінеральним елементом.

Місце в сівозміні.
Різні попередники впливають на  врожайність тритикале:

-люпин на зелену масу - 62,7 ц/га;
-конюшина багаторічна - 62,5 ц/га;
-горох - 58,3 ц/га;
-овес - 54,4 ц/га;
-озиме жито - 46,7 ц/га;
-тритикале 2 роки підряд - 35,6 ц/га.

З метою профілактичного захисту рослин від шкідників, хвороб, бур'янів і дотримання карантинних заходів рекомендується розміщати тритикале після багаторічних трав. Можна сіяти його після зернобобових культур, які використали на зелену масу й насіння, а також однолітніх бобово-злакових сумішей. У рідких випадках допускається висівати тритикале після вівсу і ячменю, якщо попередниками цих культур були просапні (картопля, буряк, кукурудза й овочі), однолітні трави й конюшина.

Обробка ґрунту.
Обробка ґрунту під тритикале залежить від погодних умов, гранулометричного складу ґрунту й типу попередника. Після збирання стерньових попередників поле орють плугами на глибину 18 - 20 см у комплексі з котками й боронами. Після просапних і зернобобових культур оранку можна замінити дискуванням ґрунту на глибину 10 -12 см. Після оранки й дискування проводять боронування для вирівнювання поверхні ґрунту й закладення борозен, а потім легкі ґрунти накочують водоналивними котками. На нерівних ділянках виконують планування поверхні спеціальними агрегатами.

Застосування органічних добрив.
Гній всебічно позитивно діє на ґрунт і рослини. З ним надходять у ґрунт необхідні поживні речовини в оптимальних співвідношеннях, частина з яких перебуває в легкозасвоюваній органічній формі. Він також істотно поліпшує водні й фізичні властивості ґрунту, створює сприятливі умови для життєдіяльності корисних мікроорганізмів, збільшує їхній склад, сприяє формуванню могутнішої кореневої системи. Позитивні властивості гною підвищують стійкість тритикале до перезимівлі. Одноразова норма внесення твердого гною в середньому становить 20- 30 т/га, рідкого - 40 -60 т/га й компостів – 30- 50 т/га.

Вимоги до елементів мінерального живлення.
На формування 1 т зерна тритикале витрачає в середньому 45 кг N, 10 кг Р2О5 й 38 кг К2О. Основна маса поживних речовин засвоюється їм у періоди кущіння − колосіння, а також формування - налив зерна. Для азоту й калію час їхнього поглинання майже повністю завершується під час цвітіння. До цього часу в рослинах тритикале накопичується 92- 94 % азоту й близько 99 % калію. Проте, фосфор споживається їм протягом усього періоду вегетації, хоча основна його кількість надходить під час цвітіння, інші 20 - 22 % засвоюються до фази воскової спілості.

Найбільш відповідальним періодом в онтогенезі зернових культур є проростання насіння. У цю фазу потрібне оптимальне забезпечення рослин фосфором, що забезпечує потужний розвиток кореневої системи, швидке вкорінення сходів, формування здорових і сильних рослин. Він також сприяє оптимізації засвоєння ними азоту й підвищує врожайність зерна. Забезпечення озимих зернових культур калієм у початковий період росту підвищує холодо- і зимостійкість, підсилює кущіння рослин. Він також сприяє розвитку сильних рослин, які мають міцними, не схильними до полягання стеблами.

Тритикале споживає восени до 40 % фосфору й калію, тому застосовувати їх треба до посіву повною дозою у вигляді суперфосфату й хлористого калію. Звичайно їх вносять під оранку або передпосівну обробку ґрунту. Оптимальні їхні дози визначають для кожного конкретного поля з урахуванням величини планованого врожаю, складу ґрунту, змісту в ній елементів харчування, попередників і застосування органічних добрив.

Азот використається рослинами тритикале після появи сходів. Основна його кількість споживається після весняного відростання рослин. Потреба в азоті особливо гостро відчувається весною. У цьому зв'язку ефективність підживлення молодих рослин азотними добривами особливо велика. Оптимальна доза внесення азотних добрив на суглинкових і торф'яних ґрунтах 60 − 80 кг/га д. р., а на легких піщаних й супіщаних − 80 − 90 кг/га д. р. в 2 прийоми: 1 − 60 кг/га д. р. вносять на початку вегетації, 2 − 30 кг/га д. р. на початку трубкування рослин. Підживлення азотом проводять весною. Її починають при середньодобовій температурі повітря + 5 °С, коли починається вегетація рослин (з'являються молоді корінці), ґрунт ущільнюється й з'являється можливість використання в полі потрібної техніки. Кращими формами азотних добрив серед твердих форм є аміачна селітра й сечовина, а серед рідких – КАС.  Перевага сечовини полягає в тому, що вона не обпалює молоді рослини у випадку застосування високих доз за 1 прийом.

Підготовка насіння і посів.
Насіння тритикале повинне мати високі посівні кондиції, у тому числі силою росту не менш 80 %. Для посіву використають вирівняні й кондиційні насіння із чистотою не менш 97 %. Їхня передпосівна обробка включає: повітряно-тепловий обігрів, протравляння фунгіцидами й інсектицидами, обробку мікроелементами й регуляторами росту.

З мікроелементів під тритикале застосовують сірчанокислий Zn (150 - 200 мг д.р./т), закисне Fe (80 -120 мг д.р./т) і ін. Для їхньої обробки бажано використати хімічно чисті мікроелементи, а не добрива.

Для оптимальної підготовки до суворих зимових умов сходи тритикале жадають від 40 до 60 днів вегетації. У цьому зв'язку оптимальними строками посіву тритикале є 25 серпня - 15 вересня. Насіння сіяють рядовим (через 15 см) або вузькорядним (7,5 см) способами за допомогою пневматичних і сівалок точного висіву на глибину 3 - 5 см. При пересиханні верхнього шару ґрунту (відсутність опадів), глибину посіву насінь збільшують на 1,0 - 1,5 див.. Оптимальна норма висіву насінь тритикале на піщаних ґрунтах становить 4,5 - 5,0 млн. шт./га (160 -190 кг/га), а на супіщаних, суглинних і торф'яних -4,0 - 4,5 млн. шт./га (130 - 160 кг/га).

Догляд за посівами, захист від бур'янів, хвороб і шкідників.
Його починають восени й закінчують перед збиранням. Відразу ж після сходів допускається проводити боронування посівів поперек висіву рядків. Цей прийом дозволяє знищити велику кількість бур'янів. Весною проводять підживлення рослин азотом, а також додатково весняне боронування посівів поперек рядків або по діагоналі.

Під час весняно-літньої вегетації захищають рослини тритикале від бур'янів, шкідників і хвороб. Із цією метою проводять обробки їхніми різними гербіцидами, інсектицидами й фунгіцидами спеціальними тракторними обприскувачами. Всі застосовувані хімічні препарати повинні мати спеціальний дозвіл компетентних органів.

Несприятливі ґрунтові (надлишок азоту) і метеорологічні умови (рясні опади, сильні пориви вітру й т.д.) викликають полягання тритикале. Для попередження полягання рослин у фазі виходу в трубку застосовують спеціальні препарати, які називають ретардантами.

Зберігання партій.
Після збирання партії тритикале привозять на тік (рівна бетонована площадка). Потім виконують їхню доробку. Вона включає: очищення від домішок, сушіння, калібрування й сортування. Зберігання насінних, продовольчих, технічних і фуражних партій здійснюють у коморах. Воно проводиться роздільно, щоб не допустити змішування й псування зерна. Вологість партій продовольчого й фуражного призначення при зберіганні не повинна перевищувати 14 - 15 %, а насінних і технічних -12 - 13 %.

Збирання врожаю.
Дозрівання тритикале триває 10- 20 днів від молочної спілості (зернівка легко розділяється нігтем) через воскову (зерно легко розріжеться скальпелем) і до повного дозрівання зерна (дуже тверде).

У період фази наливу пластичні речовини інтенсивно надходять у зерно, а після досягнення воскової стиглості процес дозрівання триває в результаті біохімічних перетворень речовин, що надійшли в зернівку й перебувають у стеблі. Максимальний урожай тритикале одержують у восковій спілості, однак найбільше доцільно проводити збирання в повній спілості (зерно менше травмується й легко обмолочується). Її виконують 2 способами: прямим і роздільним комбайнуванням. Основним способом збирання тритикале є пряме комбайнування. Його здійснюють у повній спілості зерна (вологість насіння не більше 20 %). Роздільне комбайнування проводять при густому й високорослому стеблостої, великій кількості бур'янів, неоднорідному дозріванні посівів і на нерівних ділянках. Його виконують наприкінці воскової - початку повної стиглості зерна. Рослини скошують у валки й підсушують кілька днів. Потім їх підбирають підбирачами, уникаючи опадання зерна, і обмолочують зернозбиральними комбайнами. Збирання проводять зернозбиральними комбайнами зі спеціальними пристосуваннями. Однак роздільне комбайнування збільшує витрати на оброблення цих культур і підвищує втрати зерна, але без нього досить важко обійтися в непогожу погоду, при нерівному рельєфі полів і т.д.

Кормові сорти тритикале на зелену масу скошують у фазі колосіння.